- Я справді послала тобі знак … але це не дала тобі права знищувати цілі села. Про що тільки ти думала? Руху дала єдина відповідь, яка прийшла їй в голову: ви, мовляв, казали мені зловити його за всяку ціну. - Хіба я звеліла тобі творити ось це? Є тільки одне &8209; єдине виправдання … - Містера замовкла, задумалась, а потім запитала: - Я права, Руху? Невже Малик врешті-решт вдалося заволодіти «Кайрінішадом»? Руху похитала головою: - Ні, богиня, книга по &8209; як і раніше, в безпеці.

- Не говори ні слова! Від цього храму залишилося небагато, але він, як &8209; раніше належить Кайріку. Руху нахмурилась. На відміну від їхньої першої зустрічі на околиці Ліси Гострих Зубов Містера тепер вільно користувалася іменами. Можливо, богиня більше не побоювалася привернути увагу ворогів … або, можливо, існувало інше пояснення.

- Богиня … - Не зараз, Руху. - Містера повернулася до вогняної завіси в центрі двору. Потік попелу і лави вже досяг її росту і все ніяк не зменшувався. - У даний момент я повинна рятувати село. Ми з тобою пізніше поговоримо. А до тих пір я лишаю тебе магії. - Позбавляє? - Руху спіткнулася і мало не скотилася зі сходів. - Я більше не зможу чаклувати? Богиня затрималася на секунду, щоб поглянути на арфянки і, мабуть, не помітила, що лава почала вирувати навколо її щиколоток.

- На яку &8209; той час, Руху. Тепер іди, поки можеш. Мені пощастить, якщо я зумію запечатати цей твій вулкан, поки він не поглинув все село. Руху вклонилася богині і повернулася до книги, що лежить недалеко від воріт. Лава тепер кипіла в трьох кроках від томи, але, навіть втративши чарівну силу. Арфістка не втратила здатність швидко бігати. 24 Стіни цитаделі стали помаранчевими і розм’якшилися від жару, а доріжки на кріпосного валу почали провалюватися.

Лава швидко заповнювала двір, так що верхній гребінь потоку вже був висотою з будиночок воротаря. По обидва боки тріщини розмістилося по аватаре Містера зростанням з дракона; вони стояли на колінах і змітали пригорщами попіл і золу назад в розлом, намагаючись заклеїти тріщину в землі магічним диханням. Однак із вулканами, улюбленими іграшками Талоса Руйнівника, не так &8209; то легко впоратися.

Навіть такий маленький вулканчік руйнував цитадель швидше, ніж аватари богині встигали запечатати тріщину. Розплавлений камінь заповнив весь двір на висоту людського грудей. У будь-який момент він міг просочується крізь стіни цитаделі і скотитися вогненним потоком на село.

Але Містера не могла надіслати ще аватар. Вулкан був усього лише однією з тисяч проблем, що турбували її в цю хвилину.

Ми подолали півдорозі до воріт, і тільки тоді до мене дійшло, що я випустив з рук щоденник ринди. Не варто говорити, що я не повернув назад. Були й інші способи відшукати Зентільскую твердиню. Руху підняла руку, збираючись вимовити заклинання, але гігантська зелена муха позадкувала, затуливши мене від її чарів. - Що ти тут наробила? - Суворо запитала муха. Хоча комаха по &8209; як і раніше, залишалося розміром із слона, його чорні очі зменшилися, перетворившись на людські.

Довгий хоботок зіщулився, став вузьким носом, потворні щелепи зімкнулися в витончений підборіддя, а крила склалися на спині, перетворившись на каскад пишних чорного волосся.

Потім тіло мухи зменшилася до стрункої фігури жінки, а повітря навколо загус і перетворився на простий одяг, взятих на грудях пряжкою у вигляді зоряного кола. - Богиня! Руху впала на коліна, але не втрималася, глянула за спину божественної аватари, щоб подивитися, де там загубилася товста книга, можливо, у щоденнику містився натяк на те, куди прямував утікач.

Вона відчула полегшення, коли побачила, що щоденник перестав горіти, як тільки впав на землю. Тепер він лежав і тлів недалеко від воріт, менше ніж за десять кроків від насувається потоку лави.

- Дивись на мене, Руху, - звеліла Містера. - Відповідай на запитання: що ти тут наробила? Руху перевела погляд на богиню: - Я намагалася зупинити Маліка, як ви веліли. - Я не веліла тобі творити таке! - Містера махнула в бік вогненної завіси за її спиною. - Ти сміла з лиця землі чверть села, а цей потік лави знищить інше.

- Але ви самі сказали: що б я там не зруйнувала, все одно я спасу набагато більше! Ви сказали, що я повинна зробити все можливе, щоб зупинити Малика … хай навіть ціною загибелі цілого королівства! Очі Містера потемніли від гніву. - Це образа. Я б ніколи не сказала нічого подібного. Зазнавши шок від прочухана богині, Руху опустила погляд і помітила, що щоденник тепер знаходився всього в дев’яти кроки від лави.

- Мені здавалося, ви хотіли, щоб я зупинила Маліка. Я молилася, щоб ви послали мені знак, і побачила падаючу зірку. Це змусило Містера замовчати, бо вона згадала і ту молитву, і те, чим була зайнята, коли почула її.

Я бачив, як полум’я охопило ноги Зейла, відчув запах обгорілої плоті і почув мученицький крик. Після цього Зейл перетворився в помаранчеве полум’я, а я побачив багаття келемваровского пекла, що вирували в глибокій тріщині.

Мені знадобилася лише секунда, щоб перелетіти її, але ця секунда розтягнулася на цілу вічність. Шкіра у мене обгоріла. Очі роз’їло. Голова розколювалася від болю, живіт скрутило спазмом, мова розпухнув. Хала приземлилася по інший бік ущелини і метнулася до воріт, обпікаючи копита в потоці палаючої лави.

Меч Зейла вислизнув з щоденника ринди, але сторінки все одно зайнялися вогнем. Я закрив книгу, притиснув її до грудей, але тим самим лише підпалив відьмині накидку. Цілу секунду я сидів, охоплений вогнем, і тримав у руках охопленої книгу, не знаючи, що робити. Потім я почув, як копита хали зацокали за твердим бруківці і, піднявши очі, побачив попереду ворота і пронози арфянки, що підноситься на сходах над гігантської зеленою мухою.

На моїх очах чаклунка розтерла в руках щіпку пилу, і я здорово злякався, адже вона вже не раз доводила, що здатна мене зловити. Я притулився до кобили та обхопив її шию обома руками, а жар від палаючої одягу змусив халу скакати в два рази швидше.

Піднявся шалений вітер, він з виттям увірвався у ворота і забрав отруйний пар. По той бік того, що б’є гейзера стояв на колінах Зейл, він не дійшов до стайні кроків п’ять. Жовтий пар перетворив його одяг у жалюгідні лахміття, а шкіра під ними покрилася жовтими виразками.

Набравши в легені побільше свіжого повітря, він ледве піднявся з колін і, похитуючись, попрямував до відкритих дверей стайні. Руху пішла за ним. З гейзера вирвався гуркіт грому, а жовтий пар перетворився на вогонь, що розколола двір по самому центру. Зейл озирнувся і побачив, що його від відьми відділяє завіса з попелу і розплавленого каміння, що вирвалася з ущелини. Руху зняла з плеча бурдюк, вийняла з нього пробку, але в цю секунду зелена муха перелетіла стіну і опустилася прямо перед нею.

Відьма мимоволі позадкувала, піднявшись по вузьких східцях сходів у будиночка воротаря. Поки це відбувалося, ущелина виплюнула таку кількість попелу і лави, що коли ми з Халой вискочили зі стайні, то опинилися перед палаючою стіною заввишки з людський ріст, за якою пінилися бризки розплавленого каменю.

По той бік я нічого не бачив, крім стіни цитаделі та арфянки, що стоїть на сходах будиночка. - Чума на цю відьму! Я міцно спав, коли воротар розбудив мене повідомленням, що хто &8209; то спостерігає за храмом, тоді я спішно зібрав манатки і, напівсонний, кинувся до стайні.

Я по &8209; як і раніше, стискав щоденник ринди в руці, а сам озирався в пошуках іншого виходу з двору. Я навіть не помітив Зейла, поки Хала не позадкувала із загрозливим фирчаньем, і тоді з страху я підняв книгу ринди, щоб затулитися.

Меч Зейла пробив пухкий тому і застряг посередині. Хала рвонула вперед, і книжка трохи не вислизнула в мене з рук з застряглим в ній ворожим мечем - так зазвичай сокира застряє в колоді. Я випустив поводи, стиснув боки коня ногами і вчепився в книгу обома руками і тільки тоді помітив, що Зейл не випустив меча з рук, я побачив його обличчя, вкрите жовтими болячками. Він прогарчав прокляття на адресу мого батька і спробував сдернуть мене з сідла, але Хала потягла його по двору.

Я по &8209; як і раніше, не випускав з рук щоденник, а візник не відпускав ефес меча, Раптово його бік почервонів, як помідор, і обпалюючий жар обпалив мені обличчя. Я глянув вперед і побачив, як Хала перемахівает через завісу з попелу і лави. Чому мій ворог не відпустив меч, залишається для мене загадкою ще більшою, ніж та, яким чином мені вдалося утриматися в сідлі, коли Хала перестрибувала через розколину.

Приголомшливий вибух потряс стіни цитаделі так, що з них посипалася пил, потім в центрі двору забив гейзер жовтого пара, такого смердючого, ніби горіла сірка, і такого гарячого, що він обпікав будь-яке створення, якого торкався. Не минуло й секунди, як двір заповнився ошпарені щурами, подпаленнимі гігантськими цвіркунами і горланять Віруючими, які швидко розбіглися по дальніх закутках храму і зникли. Руху і Зейл бігом перейшли вулицю. На той час, коли вони досягли воріт, жовтий пар вже зібрався в величезна хмара.

Нюхнув парку, відьма закрила очі і закашлялась. На дорогу висипало натовп у щурів, стікали кров’ю, яка лилася з очей і ніздрів. Гігантська зелена муха з ревом опустилася нижче і зависла над воротами, злісно дивився на відьму і її напарника одним опуклим чорним оком. Зейл, не звертаючи уваги на муху, стусаном розігнав метання щурів.

- А чому ніхто з послідовників Кайріка не біжить з цими паразитами? - Він придивився до жовтий туман. - Мабуть, вони біжать потаємними ходами … і Малик разом з ними! Зейл накинув накидку на обличчя і, перш ніж Руху встигла його зупинити, зник у палюче тумані.

Відьма склала долоні під вуаллю, наповнила їх своїм диханням і вимовила ще одне заклинання. Цього разу від її чаклунства стрясла все село.

Будиночок воротаря заходив ходором, загриміли булижники у дворі. З вулиць за її спиною почувся гуркіт що б’ється посуду і пронизливі крики розбігаються селян. Руху розкрила долоні і подула в бік двору.

- Можливо, охоронець просто відійшов полегшитися. - А може, він побачив нас і вирішив попередити Малика! Ми не можемо ризикувати. Якщо Малик зараз знову втече, то чи вистачить у Срібного Хмари сил наздогнати його? Зейл похитав головою: - Дивно, що він зробив з нами такий довгий шлях. Руху повернулася до селянина: - Іди! Вели всім піти, якщо вони хочуть зустріти ранок.

Вона виштовхнула Чоловічок на дорогу, а Зейл витяг з піхов меч. Вони зачаїлися, поки не почули, що селянин почав бити в двері. Охоронці звисала з веж і поглядали вниз, намагаючись зрозуміти, в чому там справа. Жоден з них не залишив пост, щоб доповісти про подію, і тоді чаклунка зрозуміла, що вартовий на воротах дійсно відправився попередити втікача.

Руху підібрала з землі жменю дрібної гальки. - Не витрачай сили на спробу убити Маліка. - Вона почала підкидати камінці. - Убий пекельну коня, якщо зможеш, а інше надай мені. Відьма вимовила сонячне заклинання і жбурнула гальку. Камешки описали по повітрю золоту дугу і рознесли ворота на друзки. Руху сама не очікувала того, що за цим послідувало.

Якщо вдасться не підпустити його до коня, то у нього буде менше шансів утекти. Зейл нахмурився: - Доведеться скористатися магією, щоб обійти охорону. Більше нічого говорити і не треба було, бо кожен раз, як Руху починала чаклувати, вона викликала то бурю, то землетрус, то грозу, і чим більше вона вдавалася до магії, тим більш руйнівними ставали ці катастрофи. Останнє заклинання викликало град, зрівняли з землею половину фермерських будинків неподалік від Ірайебора. Поки Руху роздумувала, якої шкоди може завдати селі навіть найпростіше заклинання, образ Зейла раптово помутніло у неї перед очима, а потім вона побачила, як її супутник округлився, розпух і очі у нього вилізли з орбіт, як у жука.

Вона відразу зрозуміла, кого бачить перед собою, адже гарне обличчя Зейла не раз виникало у неї у видіннях з тих пір, як загинули ринди і Гвідіон.

Поки вона розглядала новий образ Зейла, його опуклі очі раптом почорніли, як вугіль, і запалали холодним вогнем, з м’ясистих губ виліз довгий язик темно &8209; синього полум’я і з нього закапали бризки шиплячого отрути. Руху закрила очі, і її охопила тремтіння, бо ніколи раніше її не відвідувало настільки багато видінь за такий короткий час. Це свідчило про важливість її місії, але втома брала своє: кожен міраж позначався на її нервах.

- Руху, що трапилося? - Стривожився Зейл. Йому часто доводилося помічати, як її погляд стає відчуженим, але вона ніколи не пояснювала, що їй ввижається, тому він навіть не здогадувався про причину охопила її тремтіння. - Іди, відпочинь, я постерегти. Руху похитала головою: - Ми повинні напасти зараз, Зейл. Адже ти чув богиню.

Немає більш важливої справи, ніж зловити цього втікача. Тепер Зейл похитав головою: - Але тільки не такою ціною … - Якщо на що &8209; то наважилися, то потрібно поспішати. - Провідник вказав на будиночок воротаря. - Дивіться самі. Охоронець зник. Руху повернулася до селянина: - Звели усім негайно покинути село. Він нахмурився: - Тобто як це? Адже вже зовсім темно! Не встигла Руху відповісти, як Зейл схопив її за руку.

- Ти впевнений, що він все ще там? Провідник похитав головою: - Ні, не впевнений. Там занадто багато таємних ходів і тунелів, - ледве повертаючи язиком, прошепотів він. - Але ніхто не бачив, щоб він або його кінь виходили, а увійшов він саме цим шляхом. Он досі видно кров мого племінника. Селянин вказав на темна пляма на землі прямо перед воротами. Руху уважно оглянула пляма, обліплене мухами, потім перевела погляд на будиночок воротаря. Старий священик, що ніс варту, був нерухомий, як статуя.

У чотирьох кутових баштах теж стояли вартові. - Тут завжди виставляють стільки часових? - Поцікавилася Руху. Селянин похитав головою: - Тільки одного доглядача біля воріт, але він зазвичай йде в будиночок подрімати. - Вони що &8209; то охороняють, - прошипів Зейл. - Готовий побитися об заклад, що охороняють вони нашого маленького друга. - Так ви друзі цього вбивці? - Ми просто дуже добре його знаємо, - відповіла Руху. - Ми так само, як і ти, прагнемо його зловити. - Нічого я не прагну, - вигукнув провідник.

- У мене дружина і троє дітлахів! Але я був би щасливий, якби ви його вбили. - Це легше сказати, ніж зробити. - Зейл глянув на Руху. - Що скажеш, вельмишановна чаклунка? Потихеньку проминаємо село на Срібній Хмарі і влаштуємо на дорозі засідку? - Було б краще захопити його сонним.

Напевно, вони вже зараз називають мене рогоносцем і кожного разу при згадуванні мого імені підставляють до тім’ячку пальці у вигляді отаких маленьких ріжок. - Припини розпускати нюні, Малик, - прошипів Єдиний. - Навіщо тобі скаржитися? Хіба Містера розоряє твої храми? У будь-який інший час я підняв би голову, та й прокляв блудницю. Але зараз я міг думати тільки про добре ім’я своєї дружини і про приниження, яке їй доведеться винести з причини цього дива.

Навіть прихильність принца не врятує її репутацію або моя справа, так як добропорядні люди намагаються уникати скандалів. Я вдарився чолом об стіл. - Нахабність Неправоложний не знає кордонів! - Прогарчав Єдиний, маючи на увазі, зрозуміло, Містера, а не мою дружину.

- Вона наказала Келемвару тримати мої мертвих тут, у Фаеруне, а сама обплутала всі мої храми магічної матерією. Я подивився на Кайріка і побачив, як він простягнув пару павукових лап, вказуючи на ревучу муху зовні будинку.

- Тепер мої Віддані страждають від гігантських комах, потоків киплячій смоли і полчищ щурів! - Єдиний підсунувся ближче і клацнув щелепами у мене перед очима, - Ніколи не зв’язуйся з жінкою, Малик. Будеш жаліти все життя.

- Ваша правда. - Я подивився в очі Єдиного. - Немає нічого гіршого чудес. 23 Руху і Зейл мчали щодуху, щоб наздогнати втікача, і, коли стемніло, вони зачаїлися в темному провулку, розглядаючи звідти храм Кайріка в горах Ураганні Піки.

Гіппогріфа вони залишили прив’язаним над краю села - і все через &8209; за зеленої мухи, кружляли над цитаделлю. Срібне Хмара навідріз відмовився хоча б наблизитися до потворною тварі, бо для гіппогріфов все, що літало, могло стати їжею або, навпаки, вони самі могли стати чиїй &8209; то їжею.

- Так, кажеш, тут зник коротун? - Прошепотіла Руху, адресуючи питання виснаженим людині з червоними століттями. Коли вона і Зейл тільки ввійшли в село і довідатися про товстун на пекельної коні, цей селюк відразу викликався проводити їх до храму.

Я перевів погляд на шматок жирного м’яса, що лежить переді мною на хлібі. - Ось це? - А ти що, хочеш, щоб я їв щура? - Звичайно ні. - Я поніс тарілку в кінець столу і поставив її перед павуком. Я також захопив із собою кухоль пива і, запропонувавши її павука, зігнувся, щоб зазирнути йому в очі. - Це ти, Всемогутній? - Вітаю, Малик.

- Тепер павук говорив на тисячу голосів. - Ти скоро станеш батьком. - Що? - Отцем, Малик, - Павук зігнув одну лапку в коло, а інший лапою взявся хтиво водить в колі. - Ти ж знаєш, як чоловік стає батьком? - Отцем! - Я впав на лаву. - Але як? Я не бачив свою дружину вже … Ні! Скажіть, що це не так! - Сталося чудо, - Павук шипів і сміявся. - Твоя дружина заявляє, що ти відвідував її уві сні. Я з такою силою вдарив кулаком по столу, що тільки захист Тіра перешкодила моїй руці зламатися.

- Право, Малик, - сказав Єдиний, - а я &8209; то думав, що ти роз’яснишся. Напевно, чекаєш сина? Я можу це влаштувати … він навіть буде схожий на тебе. З цими словами павук встромив свої ікла в м’ясо і почав висмоктувати сік, а я опустив голову на руки і застогнав. Що тепер подумають мої друзі? Ця цинічна і підозріла браття ні за що не повірить у диво, що сталося з моєю дружиною.